Тіло, його кордони й одяг

Коли ви вперше зустрічаєтеся з клієнтом, ви бачите тканину, колір, фасон.
Але є ще одне, невидиме — кордон його тіла.

У психоаналізі тіло — це не лише фізіологія.
Це завжди образ, у якому людина себе впізнає.

Ще у 1935 році Поль Шильдер у праці «The Image and Appearance of the Human Body» описав: образ тіла — це психічна конструкція, яка формується у взаємодії з іншими. Це не сантиметри й не пропорції, а те, як людина відчуває і уявляє себе.

Франсуаза Дольто пішла далі і ввела поняття «несвідомий образ тіла». Вона показала: у психіці тіло існує зовсім не так, як у медицині. Воно складається з фантазій, травм, спогадів і стосунків.

Тут важливо розрізняти дві площини.
Є об’єктивна реальність — та, яку ми звикли називати «реальністю», і яка тримається на домовленості: метр — це метр, синє — це синє, 40-й розмір — це 40-й.
А є психічна реальність, яка до загальноприйнятого не має жодного відношення. У ній весь час відбуваються власні процеси, які підпорядковуються іншим законам.

Саме там і відбувається поступова «збірка» образу тіла. Він наповнюється уявленнями інших: що сказали батьки, що підмітили однолітки, які слова кинув партнер. І в результаті тіло в психічній реальності може виглядати зовсім не так, як його фізичний представник.

Тому клієнт може казати:
— «Мені не йдуть спідниці, я в них виглядаю смішно».
— «У мене вузькі плечі, їх треба приховати».

І від того, що стиліст відповість: «Ні, вам дуже йдуть спідниці», — ситуація не зміниться.
Бо справа не у спідницях і не у плечах.
Справа в тому, як у психічній реальності сформувалося це уявлення про себе.

Наприклад, клієнтка каже:
— «У мене великий ніс».

Завдання стиліста не в тому, щоб довести їй протилежне.
Головне питання, яке має поставити стиліст: «Хто це сказав?»

Часто за цим стоїть чужий голос — дитяче прізвисько, зауваження родича чи партнера, випадкова репліка, яка вчепилася в психіку і перетворилася на частину образу тіла.
І поки цей голос не буде розпізнаний і переозначений, клієнт продовжуватиме бачити в дзеркалі не свій ніс, а слова, які колись були сказані про нього.

Щоб справді щось змінилося, новий образ потрібно символізувати.
А це можливо лише тоді, коли стає ясно: «Хто це сказав? Чому це було важливо? І як саме це уявлення про тіло було вбудоване?»
Без переозначення сенсу рухатися далі неможливо.

Кейс із практики

Це була одна з найскладніших моїх робіт, хоча тривала вона лише один день.
До мене приїхала дівчина з іншого міста, яка готувалася до випускного. Вона зайшла до зали примірки мовчки, ніби зібравши всю волю в кулак. Красуня — це видно з першого погляду. Але вона не бачила цього. У її очах було лише відчуття власної потворності.

Я подала їй сукню. Вона взяла її і раптово — різким рухом — схопила футболку, притиснувши її до грудей, ніби хотіла сховати щось від усього світу.
— «Я так не можу», — тихо сказала вона.

Я обережно попросила: «Опустіть футболку».
Вона послухалась. І я побачила — маленька коробочка, прикріплена до тіла. Інсулінова помпа. Діабет. І зайва вага, яка стала його наслідком.
Вона дивилася на себе в дзеркало і починала плакати. Кожне відображення було для неї не сукнею, а вироком.
У цей момент я зрозуміла: далі йти не можна.
Я наважилась запропонувати:
— «Поїхали в кафе. Кава, розмова. Ну його, цей випускний».
Вона погодилась одразу, ніби їй кинули рятувальне коло.

Ми сиділи за столиком у кав’ярні. Вона дивилася вниз, ховала обличчя. Я попросила показати фотографії — і почула: «У мене немає жодної». Вона не фотографувала себе ніколи.

У мене всередині все згорнулося. Я вийшла «в туалет» і розплакалась. Від безсилля, від власної професійної неспроможності, від того, що не знаю, як допомогти.

Але я повернулась. Була довга розмова, описувати яку я не буду. Але якимось чином мені вдалося провести символізацію.

Коли ми повернулися до зали, вона приміряла вбрання вже з іншими очима. І поїхала з собою — у чудовій сукні, з усмішкою.

За декілька днів вона прислала мені фото з випускного. Я зберігаю його досі. На ньому — дівчина, яка сяє.
Це був момент, коли я вперше відчула: стиль без психіки — ніщо. І тоді я зрозуміла, що хочу знати більше. Хочу вивчати психіку. Хочу розуміти, що відбувається і чому.

І саме про те, що таке символізація і як вона працює в роботі стиліста з клієнтом, ми говоримо на моїх зустрічах.